Змінювання іменників за відмінками Приватна школа “Афіни” Сущенко М. В.

Що таке відмінювання? Не штука знати слова – треба ще вміти давати їм лад. Цебто, поєднувати їх одне з одним так, щоб виникла думка, цілий потік думок, і народилося диво людського спілкування – мова. Всяка мова має свої способи злучати слова в речення. Українська робить це з допомогою творення словоформ, що має в нас назву відмінювання. Простіше: для того, щоб поєднатися з іншими членами речення, слова (їх називають відмінюваними) мусять змінити свою форму – набути інших закінчень. Яких саме? Це підкаже кожному граматика.

Відмінки іменників Іменник, пов'язуючись у реченні з іншими словами, змінюється за відмінками. В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання: називний — хто? що? (весна, явір); родовий — кого? чого? (весни, явора); давальний — кому? чому? (весні, явору);   знахідний — кого? що? (весну, явір); орудний — ким? чим? (весною, явором); місцевий — на  кому? на  чому? (на весні, на яворі); кличний — хто? що? (весно, яворе). Називний і кличний відмінки називаються прямими, усі інші — непрямими.   

Деякі іменники не змінюються, а саме: а)  іншомовні слова, які закінчуються на голосний (крім -а після приголосного та -я): амплуа, кашне, протеже, ательє, парі, таксі, бюро, депо, метро, кіно, рагу, кенгуру, меню, інтерв'ю, Нікарагуа, Туапсе, Сочі, Монако, Баку; але слово пальто змінюється: пальта, пальті, паль­ том і т. д.; б) жіночі прізвища на приголосний та -о: про Ганну Чубач, з Ліною Костенко; але чоловічі прізвища на приголосний та -о відмінюються: про Петра Чубача, з Юрієм Костенком; в) більшість буквених абревіатур: на ЧАЕС, послуги ДКО, в СПУ. У складних назвах, що пишуться через дефіс, відмінюються, де можна, обидві частини: музей-квартира — музею-квартири, фабрика-кухня — на фабриці-кухні, Переяслав-Хмельницький — з Переяслава-Хмельницького, Пуща-Водиця — у Пущі-Водиці, Конча-Заспа — під Кончею-Заспою.

Добери до вірша заголовок. Що виражає дібраний тобою заголовок — тему чи головну думку вірша? Розкажи, які значення можуть мати відмінки іменників. Спробуй пояснити їх назви. Називний питає: хто ти? щ о ти? Хоче він про наслідки роботи і про тебе чути лиш похвали, щоб тебе як приклад називали. Родовий доскіпує свого — хоче знати він: кого? чого? І про тебе знать, якого роду, що немає роду переводу. Все давальний дасть — не жаль йому, але хоче знать: кому? чому? Знать про тебе, гожого на вроду, що даєш і ти свому народу? У знахідного свої потреби: він — кого? і що? — питає в тебе. І кого всі ми за друзів маєм, і що друзі роблять нам навзаєм? А орудний хоче знать: ким? чим? У труді орудуй разом з ним. Хоче знать: що здатний ти утнути? Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути? А місцевий — д е? В якому місці? Хоче знати — у селі чи в місті? Кличний закликає всіх навколо: гей, Іване, Петре чи Миколо, ви не будьте сонні та байдужі... Дмитро Білоус

Прочитайте. Визначте іменники, ужиті у формі кличного відмінка. Яка роль цього відмінка? Дивися — в кличнім простім відмінку: «Ой не стелися, зелен барвінку...» Звертання щире, душевне, щедре — Василю, Павле, Іване, Петре. І так сердечно і так ласкаво — Наталю, Лесю а чи Любаво! До зборів, сходки відкрито й радо — Чи товариство, а чи громадо. А найсвятіше душі приємне — Моя Вкраїно, кохана земле, Ти, славний Дніпре, і ти, Дунаю... — Миліших серцю звертань не знаю. Д. Білоус.

Як визначити відмінок? Етапи роботи: 1. читаємо вголос речення; 2. знаходимо в реченні іменник; 3. знаходимо слово, з яким пов'язаний іменник; 4. ставимо питання від цього слова до іменника; 5. за питанням і прийменником визначаємо відмінок.

Прочитай, вставляючи потрібні за змістом іменники. Утворені речення запиши. Визнач відмінок іменників. З'ясуй, чи можна вважати записані речення текстом. Який це текст — опис, розповідь чи міркування? Ми (з ким?)... вирушили (до чого? куди?)... . Там (біля чого?)... стояв (що?)... . Ми сіли в ньо­го і почали кататись (по чому?) .... Потім узялися (чим?) ... ловити (що?) .... А ввечері повернулися додому (з чим?) ....