У 1950-ті роки, коли зруйнована Другою Світовою Війною Європа все ще відбудовувалася, в Європейськім Телерадіомовнім Союзі з'явилася ідея створити міжнародний пісенний конкурс, де б усі країни брали участь в єдиній телевізійній програмі, яка транслювалася б одночасно в усіх країнах що є членами Союзу. Ця ідея народилася у 1955 році, під час зустрічі ЄТС в Монако, в одного з його співробітників - швейцарця Марселя Безансона. За модель змагання було взято Пісенний Фестиваль Санремо, що проводився в Італії.

Перший Конкурс пройшов 24 травня 1956 року в місті Луґано, Швейцарія. В ньому взяли участь сім країн, кожна з яких представила по дві пісні. Але вже з 1957 року ввели обмеження - одна пісня від кожної країни-учасника. Пісенний конкурс Євробачення 1956 року виграла приймаюча країна - Швейцарія. Спочатку прогама була відома як "Eurovision Grand Prix". Цю назву прийняли франкомовні країни а також Данія та Норвегія, але згодом назву змінили на Concours Eurovision de la chanson. Мережа Євробачення використовується для міжнародної трансляції багатьох програм новин та спорту і різноманітних спеціальних подій. Однак Пісенний Конкурс є найпопулярнішою програмою ЄТС і з часом став синонимом слова "Євробачення".

Право брати участь в Конкурсі не визначається географічною розташованістю на європейському континенті, не двилячись на корінь "Євро" в слові "Євробачення", також таке право не має нічого спільного із Євросоюзом. Наприклад, у 1980 році участь у конкрусі брала північноафриканська країна Марокко.

Процедура відбору Кожна країна надсилає одну пісню, яка буде її представляти в конкурсі. Є правило, яке забороняє надсилати пісні що були випущені більше ніж за визначений період часу до початку Конкурсу. Мета цього правила - забеспечити участь в Конкурсі тільки нових пісень, а не вже добре відомих хітів, що надало б країнам несправедливу перевагу через популярність пісні.

Проведення конкурсу Підготовка до проведення Конкурсу починається через кілька тижнів після того як країна перемагає і надсилає до ЄТС підтвердження того що вона має намір і змогу проводити конкурс у себе. Вибирається місто проведення (зазвичай столиця країни, але не завжди) та концертний зал придатний до події такого масштабу. Більшість витрат на проведення Конкурсу сплачують спонсори події а також учасники з інших країн. Конкурс вважається унікальною можливістю популяризації приймаючої країни як місця для туризму.

Конкурс вважається унікальною можливістю популяризації приймаючої країни як місця для туризму. Влітку 2005 року, Україна скасувала звичайні візові вимоги для туристів задля полегшення проїзду іноземної публіки на Пісенний Конкурс Євробачення в Києві; коли уряд оцінив прибуток від збільшення кількості іноземних туристів, цю зміну візового режиму було вирішено зробити постійною.

Підготовка Підготовка до проведення Конкурсу починається через кілька тижнів після того як країна перемагає і надсилає до ЄТС підтвердження того що вона має намір і змогу проводити конкурс у себе. Вибирається місто проведення (зазвичай столиця країни, але не завжди) та концертний зал придатний до події такого масштабу.

Найбільшою концертною спорудою в історії Конкурсу на цей час є стадіон Parken у Копенгагені, який прийняв глядацьку аудиторію з близько 38 000 людей, коли Данія приймала Євробачення у себе у 2001 році. Найменшим містом проведення в історії конкурсу було ірландське містечко Мілстріт з 1 500 населення, яке приймало Конкурс 1993 року.

Вечірки у Євроклубі У понеділок тижня Євробачення традиційно відбувається Прийом Мера, на якому міська адміністрація святкує той факт що Євробачення прийшло до міста. Цей прийом зазвичай відбувається у великому об'єкті муніципальної власності у центрі міста. Запрошуються всі делегації і вечірка зазвичай супроводжується живою музикою, безкоштовним частуванням та випивкою, і в останні роки - феєрверками.

Після напівфіналу і фіналу відбуваються афтерпарті, які проходять або в тому ж приміщенні де проходять концерти або в іншому пристосованному до цього приміщенні.

Україна на Євробаченні